Сидить дівчина в куточку,
заплакані очі.
Ревуть гармати коло неї,
виродки ночі.
Сидить дівчина в кутку,
її карії очі,
дуже хочуть тиші,
обпалені очі.
Їде хлопець з-за Дніпра,
а може з-за Ворскли.
До озброєних моголів,
приїхав у гості.
Не бійся хлопця,
каріочая діво.
Він нас захищає...
Московськеє іго
Не зупинеться,не зіпнеться!
При самій дорозі.
Більше всього полюбляє,
українські сльози.
А людей гукають,
заходом пугають.
А зі сходу ваші танки,
невидима зграя.
Наші хлопці кулаками,
місто відбивають,
а по їхніх мертвих спинах,
танки роз'їзджають.
Хлопець їхав не вбивать,
мої люде добрі.
У нього теж є мати,
браття кровні.
Наші хлопці полягли,
правда закінчилась,
а ви там видумуйте,
як ми полишились.
Наші хлопці полягли,
вічна їм слава.
А ви чекайте,ще зійде,
небесная кара.
Щирий,низький поклін,
на тім пагорбі слава.
Ще вернеться моя,
співуча мова й ласкава...
Ще приїдуть наші хлопці,
до ваших у гості.
Гуцульскі браття січові,
наші оборонці.
Ще напьються вороги,
своєї лихої крові.
Ще український солдат,
заспіває у полі!
Ще піднімемо наш прапор,
на Донецькому краї.
Бо тато-є тато,
а хіба як без мати?
Донецьк - це Україна,
хоч вона й грішна,
не дамо залунати,
Аллаху та Крішна.
Православная земля,
Дніпром охрестили.
Ще коли ваші браття,
говорити не вміли.
Прочитай хоч один,
Кобзареве слово,
свого відцурався,
а не чужого бридкого!.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=653996
Рубрика: Верлібр
дата надходження 23.03.2016
автор: Дем'ян Львівський