Мені знадобиться уся твоя витримка, геть уся,
Можеш не брати набої – візьми води,
Хай чорне тепло зсідається на твоїх вустах,
Хай сніг продовжує падати,
Хай рипить.
Важливі не втрати, важливі не надбання,
Важлива можливість рухатися вздовж ріки,
Озиратися, як вода тягнеться, наче волосся
Вплітаючись в тім’я цупким
Паперовим ім’ям
На кожному плесі
Рибячої луски.
Вичитуй кожну літеру її плеч,
Біле латаття колін,
Як ніч нагріває любов’ю тіла ламкий метал,
Як сходить сонця розпечений спів
Довкола її повік,
А потім злегка
Торкається живота.
Тому рухайся тільки за мною, до сліду слід,
Ступай у розпечений сніг,
Оминай химер,
Що може бути страшнішим за смерть,
Яку ти завжди беріг,
І навіщо, скажи, ти і досі
Її бережеш?
Смерть стосується тільки мене, - каже він, -
Тільки мене,
Память, навпаки, стосується нас обох,
І я боюсь, що Господь, розуміючи все,
Розведе нас, наче наголоси та розділові.
Смерть існує для того, щоб незважаючи
Навіть на це,
І врешті, не звачажаючи ні на що,
Ніхто із нас не залишився
Без любові.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=654082
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.03.2016
автор: Мирослав Гончарук_Хомин