Майдан палав , зростали барикади,
серця тривожив справедливий гнів.
Та не чекали милості від влади,
Свободу боронили від круків.
Не змили прагнень зимні водомети,
Арешти не здолали і суди.
Стояли ради прихистку намети.
Жінки благали : - Небо, не впади!
А небо впало, небо справді впало,
Розстріляне отарою катів.
От тільки це героїв не спиняло,
Хоча ніхто вмирати не хотів.
Щити і каски кулі не спинили,
Косив людей прицільно автомат.
Та дух буремний вбивці не скорили.
Ніхто ні кроку не зробив назад.
О горе, діти,ангели країни,
Небесна сотня – совість наших днів.
Героям слава! Слава Україні!
Вона жива в історії віків.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=654403
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 25.03.2016
автор: Оля Андрієвська