Іду я селом неповторним,
Все рідше і рідше двори.
Я поглядом ніжно-любовним
Дивлюсь на свої явори.
Садили ми тут їх із братом:
Тополі і клени, й дуби,
Калину й вербу понад ставом,..
І рибу ловили тут ми.
Допізна у річці купались,
Шукали природи дари,
Нам зорі квітчасті всміхались,
Ловили ми їх кольори.
А дома ми маму чекали,
Варили борщі і каші,
З роботи її виглядали
І пахли узвари й коржі.
В очах наших сяяли іскри.
І річка, й ставок, й явори,-
До болю близькі мені й рідні,
Дитинства чудові дари.
Ми тут, як у всесвіту чаші,
Жили і навчались, й росли.
А помисли й дії всі наші
В мрійливе майбутнє несли.
І предки не зникли у часі,
(Вчувались нам їх голоси).
Листи ми від тата читали,
А він не вернувся з війни.
Тут зміни тепер неймовірні,
Запущені старі двори.
Та все незабутнє і рідне,
Село, ти моє назавжди.
Тут люди живуть надзвичайні,
Шановні мої земляки.
Верблюжка моя незрівнянна-
Сьогодні і завтра, й завжди.
Звитягу села непоборну
Завіщано всім берегти.
Верблюжка моя неповторна-
Такої ніде не знайти...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=654516
Рубрика: Лирика любви
дата надходження 25.03.2016
автор: геометрія