Вершник пришпорив свого скакуна.
Піна вуздечку мила.
І під ногами горіла земля.
Рвалась вперед все сила.
Вітер куйовдив гриву, пісок
сипав увічі. Мчались
сліпо крізь простір, вклавши у крок
відчай. Снага кінчалась.
Стерлась підкова (на щастя комусь)
впала тут на узбіччі.
Тільки коню не велося чомусь -
ритм шальний звів величність.
.................................................
Час осідлав і поніс навмання...
Гризла паски зло буднів...
Шпори - в боки і втікала земля...
На скаку рвалось сутнє...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=654572
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.03.2016
автор: Мар’я Гафінець