Вона його кохала ніжно чисто,
Мов луг зелений крапельки роси,
Немов орлиця гори кам’янисті,
Як спів пташок напровесні ліси.
Він заміняв їй сонце у негоду,
У спеку дощ, що пружився із хмар.
Пила його, немов джерельну воду,
Несла у серці, як небесний дар.
Вона його так віддано кохала.
Від іншої п’янів він у ту мить.
Вона його кохала ніжно чисто,
Мов луг зелений крапельки роси,
Немов орлиця гори кам’янисті,
Як спів пташок напровесні ліси.
Він заміняв їй сонце у негоду,
У спеку дощ, що пружився із хмар.
Пила його, немов джерельну воду,
Несла у серці, як небесний дар.
Вона його так віддано кохала –
Від іншої п’янів він у ту мить.
О, доле, нащо вкотре ти збрехала,
Що щастя її житом зашумить?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=654590
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.03.2016
автор: Крилата (Любов Пікас)