Вокзал, перон мене чекає,
Спішу, тягну важкі сумки,
І на байдужіть не зважаю,
У голові не ті думки...
Багато йшло на своїй хвилі,
Руки порожніми були,
І навіть погляду не кинуть,
Щоб на хвилинку помогти...
Плече болить, майже у цілі,
А тут юрба солдат іде,
Вони вертаються додому,
Туди, де кожного хтось жде.....
Один лишається позаду,
Не пригадаю я ім'я,
І каже: "Дайте допоможу",
"Та тут вже близько", - кажу я....
"Давайте сумки, не пручайтесь,
Жінкам тягати не годиться,
Ви краще гарно посміхайтесь,
Зі мною разом Ви пройдіться".
І я іду, ми розмовляєм,
І про життя, і про війну...
Чи справді лиш допомагає,
Бо віри тому мало йму.
І ось дійшли ми до мети,
Мені він ще й квитка купляє,
Це я Вам маю помогти!!!
Але його беру, приймаю.
В кишені руки, щось шукає,
Мобільний звідти дістає,
Я так і знала, долинає,
У голові моїй таке.....
Мабуть, що номера попросить,
Щоб ще зустрітись нам колись,
А він знімає блок, підносить:
"Ось фото сина - подивись....
Гроші пусте - це важливіше,
Облиш розмови ці свої,
Поглянь, це він мене чекає,
І кожну хвилю лічить дні"....
Сльози горохом, в серці каюсь,
Що не чекала доброти....
"Спасибі, кажу, обіймаю, -
Хай Бог благословить, щасти".....
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=654714
Рубрика: Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження 26.03.2016
автор: Наталія Вороневська