Чоловіки б цілували дівчатам ноги
Від кісточки на нозі, від склепіння ноги і вздовж до обрію
Я б впивалася в стебла акації і ламала її ніжні суглоби
Скільки втіхи буває, що груди здіймаються якось тремтяче.
Скільки втіхи буває, коли думаєш голосно й мовчки.
Там уже прилетіли шпаки, там на гілці, бачите,
Чи не ті, що пізнали мене, коли я привіталася?
Скільки втіхи буває. Акація вже осипається.
І доріжкою білою так пелюстково стелиться.
А ті бджоли, ті бджоли усе шарудять,мов на вухо
Зранку заспаній жінці.
Щось шепочуть, затиснувши міцно та ніжно.
Чоловіки б ловили сонце крізь волосся жінки.
Я б ловила сонце поміж пелюстками акації.
Білої та рожевої і такої пахучої.
Я б впивалася в гілки акації і ламала її ніжні суглоби.
А вона б заламувала гілки і росою б бриніла тихо.
Доки ще її тепла й квітуча весна.
Доки ще її час.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=654727
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.03.2016
автор: NNNP