Не жалкую ніколи, повір,
про спаплюжену нашу любов.
Шматував ти її , наче звір,
у діброві нестерпних розмов.
І покинув мене з "неживою",
щоб її схоронила сама.
І літами, немов би травою,
поросло все. Шукати - дарма.
Та й про що шкодувати, скажи?
Миті щастя втопились у тузі.
Я збагнула: тужи...не тужи...
Все минуло. Немає ілюзій.
Не жалкую. І ти не жалкуй.
Погоріли в минуле мости.
Все забудь, і крокуй... крокуй!
Відпусти мене...
Відпусти мене!
Відпусти...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=654847
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.03.2016
автор: Богданочка