Вологі дрова намагаюсь запалити,
Аби хоч димом обігріти рух думок.
Вони холодні, мов могильні сірі плити,
Негодні стали на останній марш-кидок.
Переосмислити банальності й чесноти,
Вагу відносин та заплутаність ідей?
Не стачить часу, ні чорнила, ні блокноту,
Ні епітимій, що наложить ієрей.
Занапастила чудотворності од світла,
Які давали перші промені в селі,
Отам, за клунею, де яблуня розквітла
(Ще там кубельце притулилось на ралі).
Душа волає повернутися в минуле,
Або у сні весняний присмак уловить,
Побачить постать материнську, ледь сутулу,
І притулитися, хоч поглядом, на мить.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=654885
Рубрика: Присвячення
дата надходження 27.03.2016
автор: Нея