[i]О, що за диво - наші українки,
мов ружі квітнуть, пахнуть на весні.
Здається я уже не маю жінки,
а лиш купаюся у личках пелені.
Бо кожен погляд - неба височінь,
проміння сонця із очей - фіалок,
голубить серце, душу світлотінь,
і перероджуюсь в травневий ранок :
погожий, мрійний, зваби запашний,
як власне рідна матінка - природа...
Щоб бути з ними вічно молодим
на полі, де життям буяє врода !
[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=654976
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.03.2016
автор: Мандрівник