[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=q1wqEOmgJdw[/youtube]
Вільний вітер гуляє у полі.
Припада до берізки грудьми.
Одинокий, така в нього доля.
Зна:буває таке й між людьми.
Ніжно гладить березові віти.
Чом же плаче берізка, не зна.
Може, теж сиротина в цім світі?
І до себе крильми пригорта.
А березовий сік - її сльози.
Краять душу безрідну, сумну.
Зупинити їх просто невзмозі:
Нескінченна ріка... не до сну.
Колискову співа серед ночі,
Годі плакать, ну досить, сестрице.
Закривай свої світлії очі.
Ти біленька, моя лебедице.
Бачиш, вже журавлі прилетіли,
Швидко весну розбудить їх крик.
Он, як хмарка, вгорі забілили...
(То не сльози були, гіркий сік...)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=654991
Рубрика: Лірика
дата надходження 27.03.2016
автор: Н-А-Д-І-Я