Підходячи до краю вдивлявся в пустоту,
Хапався за ніщо, коли здіймалась буря,
Не падав, ні – вривався в самоту,
Що так настирливо й ненависно тягнула,
У свою прірву… Там нема життя,
Там сум кохається з безплідною журбою
Й мовчить і плаче, знає – все дарма,
Вмирають мрії зранені до крові…
Лежав і скнів та сліп вже з дня на день,
Не чув, не бачив, в бруді, у лахміттях.
Забув про все, аж раптом нізвідкіль
Пробилось світло і яскрава зірка
Осяяла таке забуте дно
Та освітила стежку – шлях на гору,
Незчувся як підкинула його,
Незнана сила чарівним потоком
І він злетів окрилений мов птах,
Зціливши мрії, сам набрався сили,
Щоб вічно жити у своїх рядках,
Парити словом на натхнення крилах…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655081
Рубрика: Лірика
дата надходження 27.03.2016
автор: П.БЕРЕЗЕНЬ