На перехресті з'ятрених світів
запалює вогні нове зачаття,
допоки день останній не змілів
занесеним над урвищем розп'яттям
Спішу до нього ревно навпрошки,
здираючи до крові згрублу шкіру,
аби торкнутись Божої руки,
аби вернути в серце отчу віру.
І падає з-над обрію зоря
на янгола невидиму долоню.
Вимолюю у Господа щодня,
аби пробачив маловірну доню.
І душу зрятував од колючок
чванливих слів розпущеного татя,
на перехресті з'ятрених думок
благословив життю нове зачаття.
24.03.16
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655321
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 28.03.2016
автор: Леся Геник