Топити серцем черговий шар криги,
Коли сусіднє серце мінус 40? —
Собі черговий раз завдати кривди.
Та я уже встиг звикнуть до такого..
Один маленький вогник не врятує.
Бо не зігріти свічкою кімнату.
Вогонь у цім каміні запанує,
Лиш перестань ти вікна вибивати.
Ножі кидав не я тобі у спину.
Я вмію лиш загоювати рани.
Даруй мені довіри хоч зернину —
Взамін її нестимуть каравани.
І я не обіцятиму навічно.
Лише допоки б'ється у грудині.
Не думай, не роблю цей вірш трагічним.
Прекрасно, що горить щось в середині.
Я знов вдихну весну на повні груди.
І це насправді досить таки мило.
Я думав, загубив свого поета,
А ти його знайшла і розбудила.
Писав хтось: прагматична стерва.
А ти повториш це в свої n-надцять.
Коли тебе застане справжній холод —
Уже схолоне жар мого багаття.
(М. Опанасенко © 28.03.2016)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655409
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.03.2016
автор: MAKSSTAL`