Що там тулиться збоку, невтішне хоча і м"яке?
Обіцянки, як струм, тільки вдаривши, вже не присплять,
Ті окови міцніші армади численних проклять
На довічне - хрестами у ружах, сумління важке.
На довічне, та ковзає погляд нестримно убік,
Серед постатей сірих вогненне шукає тепло.
У минуле занурившись спогадом, наче було?
Де тепер ти - отой незнайомий, чужий чоловік,
Що стоїть на мосту у осінньому теплому дні?
Галасливо за вітром спішать дітлахи і птахи,
Сонце тіні до ніг його стеле; поглянь навкруги -
Он на пагорбі, вигорів кущ, а колись пломенів.
Як той сад, що у яблуню був закохався навік?
Пестив листя, а потім удвох пожинали плоди.
Впали яблука стигло-червоні, у краплях води.
Відтепер не мене пригощає... не мій садівник.
29.03.2016
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655466
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.03.2016
автор: Ліна Ланська