Не кричімо про Матір
і не биймо себе у груди:
В тиші сходить любов...
Подолаймо той пафос в собі.
У чаду екзальтацій,
в істерії чужинській огуди
Дуже легко зблудити -
похлинутися злом у юрбі.
Про любов не волаймо:
часом зайві епітети пишні,
Та любов виростає,
як у матернім лоні дитя.
Спіють в тиші рожево
у саду найрідніші вишні,
І прабатьківський образ
висвічує долю-життя.
Лиш торкнутись вустами
коханої щічки дитини,
Диво їй показати:
із бруньок вирожевлює цвіт...
Обійме її крильми
той Янгол любові незримий,
І на гілочці долі
зав'яжеться добрий плід.
Не кричімо про Матір-Вкраїну,
панове, не треба,
І пекуча ненависть
хай коріння своє не пуска.
Всі ми, люди, - під Богом...
схиляється рідне небо,
І прабатьківський образ
висвічує долю-життя...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655533
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 29.03.2016
автор: Світла (Імашева Світлана)