Коли розлучаємось зовсім на трохи
І раптом з’являються в підсумках титри,
Здається, що рвуться по швах всі епохи,
В яких ми могли би з тобою прожити.
Коли розлучаємось – в серці тривога:
Чи знову побачимось, будемо разом?
Чи, може, розділить назавжди дорога
Одразу за першим хитким перелазом.
Коли розлучаємось, наче Юпітер
Тебе забирає, мене ж бо – Венера.
І ми опиняємось десь поміж літер
Містерії древнього світу Гомера.
Коли розлучаємось – вітер у спину
Жене в різні боки й піском сипле в очі.
Та ми повертаємось проти лавини
І всіх буревіїв, що знищити хочуть.
Коли розлучаємось – віримо врешті,
Що разом назавжди і попри розлуку.
Ми купимо щастя без дріб’язку й решти,
Юпітер й Венеру з’єднаєм докупи.
©Інна Руснак
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655551
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.03.2016
автор: Інна Руснак