[b]43* Октябрина; до в. «Пиши, поете»[/b]
(а слово поета – то слово душі його віще)
Якби ж добра у душах проросло,
та так, щоб засівати землю, мила,
тоді поетів праведне перо
планету в рай квітучий нарядило б,
засіяло б і миром, і добром
і кожну хату щастям освятило.
–
Та не тільки поетів народжує час і любов:
злодій-світ до добра і до слова душі охолов.
[b]44* О. Бреславська; до в. «Заколисують…»[/b]
(офіра осені моєї…)
Зачитався... зашарівся,
оголеності осені доторкнувшись,
у звуках-подихах її загубився,
в скрадливому шелесті голосів останніх,
суму-подиху вітрів-схимників злякався,
щоб думи-спокусниці висповідавши,
спокою днів не розвіяли,
відчуттів-таїн моїх не розголосили…
–
Зачарованим-заколисаним бранцем
лечу над стежками осені-безсоромниці,
золото думок бентежних розсипаючи, –
нехай стелиться офірою лист опалий
легкій ході надій Ваших,
сподіванням і вірі серця мого…
[b]45* О. Удайко; до в. «Не боюсь я втратить Батьківщину»[/b]
(в серці ніжить слово вірний син Олекса,
ним любов до неньки України пестить)
"Не боюся".
– А чого боятись?! -
В твоїм серці житиме одна,
Не бабуся, – вічна, рідна мати
Молода, щаслива! – Буде грати
Перед вівтарем Олексина струна,
–
Задзвенить любов’ю, сили дасть для злету
Українцю – сину,
мужу і поету.
***
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655570
Рубрика: Присвячення
дата надходження 29.03.2016
автор: Касьян Благоєв