Я не бачив пророчих снів,
Не запитував щастя в циганок.
Може, й було та… Не хотів
Підіймати туманний серпанок.
Семафор відміряв роки,
Потяг мчав по блискучій колії,
Без зупинок, все – напрямкИ,
Чи життям, а чи, може, долею.
Я в тім потязі не пасажир,
ПримірЯв кашкет машиністовий,
Мав, як водиться, орієнтир –
Щоб життя долать реконкістою…
Залізничник старий мовчав,
Переводячи з усміхом стрілку,
Лише мить і потяг помчав
На бічну та незвідану гілку.
Чи на станцію, чи в тупик,
Чи у морок глухого провалля?
Перевів, усміхнувся і… Зник…
А мій потяг – все далі і далі…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=655697
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 30.03.2016
автор: Педро Гомес