Спільнота людей з вадами зору,
Здавалось, була не потрібна нікому.
Але він ішов собі з дому туди,
Щоб внести в сімейний бюджет чесно зароблені тяжкою рутинною працею копійки.
Він був далеко не ніким, він знав три іноземні мови,
Умів він відділяти круглі зерна від полови,
Жінка і діти чекали з роботи його,
Він йшов немов був зрячим, але насправді нічого не бачив.
Самотній неначе, та це не для нього, а для перехожих,
Ти знаєш, так дійсно, на тебе й на мене він зовсім, напевно, не схожий.
Рахує він гроші у магазині купити солодке молодшій дитині,
Потім, як завше, після роботи сідає в трамвай номер 4.
Вирій птахів пролітає, він не бачить, але знає
Відчуває, просто відчуває, відчуває
Ає, скажу я вам, цей чоловік – ну зовсім не страждає,
Він просто наш світ по-іншому сприймає.
Чути голос вітру, чути шепіт лісу,
На очах кайдани, темряви завіси.
Світла не видно, але життя прекрасне,
Не зважаючи на біль, мрія не згасне!
Таких людей насправді в нашому світі не дуже багато,
Але про їхні проблеми, мій друже, не треба забувати.
В тебе є очі, в тебе є вуха, в тебе є руки, в тебе є мозок,
Когось обділила природа, їм варто допомагати.
Вони такі ж як всі, у них щиріші душі,
Вони від болі і вад безперечно любити вміють ще дужче.
Митися в душі, напевно, не зручно їм, та це не проблема,
Проблема у тім, що не завжди вміють з такими людьми поводились чемно.
Можливо суспільство ще не досягло того апогею,
Хтось захищає права сексуальних меншин – лесбіянок і геїв.
Я намагаюсь вам нагадати про людей із вадами зору,
Допомагайте їм у житті піднятись під гору.
І знаєш, мій друже, поводься пристойно з такими людьми ти,
Їх як і тебе, як всіх інших людей – потрібно любити.
Треба вміти забити на всі негаразди, всілякі буденні дрібниці,
Вміти діставати палиці з життя колісниці.
Чути голос вітру, чути шепіт лісу,
На очах кайдани, темряви завіси.
Світла не видно, але життя прекрасне,
Не зважаючи на біль, мрія не згасне!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656001
Рубрика: Авторська пісня
дата надходження 31.03.2016
автор: Інфант