* то від зради, кохана, і смуток весни,
і слів твоїх чари зів’ялі?
Як сади зацвіли, вже й смарагдовим вкрились шатром!
То чому ж доторкнулась печаль позолотою осені?
І чому подих вуст гасить диво життя за вікном,
І розвіялись чари під небом, що зорями зрошене?..
* «вустами і серцем, життям і любов’ю!»?
Коханій людині хай що ти залишиш – то мало!
Що скажеш їй про почуття свої – коротко й сіро:
Згадай, як тебе кожне слово її дивувало,
Згадай, скільки щастя від неї собі ти наміряв!
* «в багатстві і в бідності, в горі і в радості!»?
І розводять дощі в безнадію вчорашні розмови,
І в отруту – слова гірко-злі, котрі нас привели
До межі, де чужі і ображені – діти любові! –
Ми зрекались кохання свого – до печалі золи…
* «зіркою радості, щастям твоїм!»?
Жінка, що мовить: «Дарую себе долі квіткою!»
Має лишатися радостей всіх джерелом,
Подихом щастя, кохання надійним крилом,
А не вулканом всіх бід і нещасть усіх зіркою.
***
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656396
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.04.2016
автор: Касьян Благоєв