Взяти мітлу, ох, узяти б хорошу мітлу,
Вимести всіх шкідників, що на нивоньці житній.
Скільки ж то можна коритись недолі та злу?
Скільки ж то можна терпіти наругу і злидні?
Ця павутина липка, ці павучі пастки,
Що нависають над кожним промінчиком сонця,
Горло до бронхів встеляють, ламають кістки.
Сік витискають з живинки-душі аж до донця.
Може, і справді, змести за поріг увесь бруд,
В вогнищі гніву людського дощенту спалити?
Скільки ж то ще вигрівати на шиї іуд?
Час якнайвищий країні ім’я відновити.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656399
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 01.04.2016
автор: Крилата (Любов Пікас)