Мов духів злих
ледь видимі роддоми —
то на дорозі
прямокутнії ямки-пройоми,
що під квадратно-гніздові
дверцята дубел
ще до цих пір
святих асфальто-дятлів
на родовому-дереві-
дорозі-треку-автобані
життя твого короткого
земної суєти.
Вони завжди —
невчасно випадаючі су(ч)ки.
Як кажуть у народі —
із-низо-спино-рослих,
таких, що ледь не
стали золотими, тисяч рук —
гілок обрубаних
урбану-часу слугами лихими —
стандартними
програмами
шкільними…
Ті прямокутнії ямки —
талантів незліченних
братськії могили...
Як хочеш стати
в чомусь справжнім майстром —
то вчи уроки
свойого життя
до самого кінця,
не лише до диплома,
що наче синя-чи-червона
відмітка твойого знання...
Насправді ж — чорна мітка
для все-лукавого
все-знайства.
Й відзнака вища
зкаменілого міщанства
у зовні ще живім Тобі —
транзитнім храмі вічної Душі —
Дитя
Господнє…
29.05.2015
-------------------------------------
*спочатку мало бути слово «освіти»,
але помилково вийшло це, котре більш
точно відображає назву "того процесу"
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656871
Рубрика: Міська (урбаністична) поезія
дата надходження 03.04.2016
автор: Ігор Спичак