Неквапом отак, помалесенько
Річечка вдалеч пливла,
І тихо-тихенько-тихесенько
Пісня звучала сумна.
Летіла вона понад берегом,
У небо зринала, мов птах,
Ридало матусине серденько
За синовим згаслим життям.
Не встиг навіть він одружитися,
Онуків їй подарувать,
Як над Україною рідною
Вихор ворожий здійнявсь.
Вклонився матусі низесенько
І руку їй поцілував:
-Благослови, моя ненечко,
Бо хто ж тоді, коли не я?
Востаннє вона його бачила
Усміхненим, гордим, живим,
І на плечі в сина плакала
Та сльози втирала гіркі.
А лихо, на жаль таки сталося,
"Згорів" в Іловайськім "котлі"
Синочок рідненький її,
Під нею й земля захиталася.
...І чайкою туга здіймається
Та квилить аж ген поміж хмар.
Журбу та печаль вічну мамину
Синочкова чує душа.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656877
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 03.04.2016
автор: Неоніла Гуменюк та Олег Требухівський