(Продовження)
Робочий тиждень закінчився. Вихідні.
Свій день народження Ольга ще не святкувала жодного разу...
Якось у школі, коли їй було років десь одинадцять, вона вперше почула слова: "день народження" і, прибігши додому, запитала у мами, що воно таке і що це означає?
Мама дратівливо пояснила, що це є у всіх людей і кожній дитині при народженні видають документ - свідоцтво.
- То коли у мене буде цей "день"? - настирно допитувалась дитина.
- Двадцять восьмого травня. - сухо відповіла мама.
Ольга раділа, що вона така, як усі. І у неї також буде свято, як у її однокласниці. (Славка приносила до школи цукерки, пригощала усіх дітей і хвалилася обновками.) Але радість її була даремною, бо їхня мама на такі події не звертала уваги, особливо після того, як дівчинка з цікавості, відшукала своє свідоцтво. Там написано двадцятого травня. Чому?.. Чий це документ? Маму запитала, а та тільки буркнула щось у відповідь нерозбірливо і продовжувала займатися хатніми справами...
Перед святами Різдвяними, чи Великодніми мама завжди іде до бабусі, своєї мами, щоб там готувати калачі, паски... Ольга перша помічниця у цій справі. Вона дуже любила виробляти тісто, любила спостерігати за руками бабусі, як та вимішувала та переплітала калачі і вправно вмощувала їх на деко. Спрацьовані, немолоді руки баби Марії рухалися жваво, упевнено і кожен рух заворожував дитину. Дівчинка дивувалася: як з муки і води, ну і ще там деякого добра, котре бабуся намішала в миску, виростає така краса. Вона тихенько заглядала під рушничок і лагідно погладжувала підростаюче тісто, як найдорожчу і найріднішу для неї живу істоту.
Та цього разу робота з тістом не приносила задоволеня, бо не давало спокою запитання...
Бабуся з мамою поралися біля столу, а в дівчинки з голови не йде:
"Як? Ну як же запитати?"
В думці постановила собі: коли мама до рук візьме форму для паски, вона, нарешті, заговорить... Ні, не змогла. Картала себе за слабкодухість, сміялася подумки, що така ніяка, невпевнена. Підганяла:" Ну, давай, говори!" Потім заспокоювала і... знову підганяла. Ще раз,.. он той кусочок тіста коли візьме до рук, тут же і запитаю... ось!
- Бабусю, коли у мене день народження? - нарешті заговорила слабким і якимсь аж писклявим, ніби не своїм, голосом.
- Ой, дитинко, та вже за місяць. Так, рівно місяць після Великодня.
(У 1973 році Великдень був двадцять дев"ятого квітня.)
- А якого числа?
- Двадцять дев"ятого травня. - відказує бабця і гладить дитину по голівці.
- Чомусь мама каже двадцять восьмого, а у свідоцтві написано двадцятого. Чи то не моє свідоцтво?
- Та твоє - дратується мама - чиє ще?
- Як то двадцять восьмого? - Марія аж роботу полишила - ти що? Та як ти можеш? Ой-йо-йой... - вона, витерши поспіхом руки, вийшла з хати, щоб на свіжому повітрі швидше заспокоїтись, та при дитині не наговорити зайвого. Завжди спокійна і врівноважена, мудра жінка не могла чути від своєї вже дорослої доньки, ще й багатодітній матері, отакого. Рушником витерла обличчя, очі, на котрі уже наверталися сльози.
- Добре, - навздогін викрикує мама, - хай буде по Вашому. О, дійсно,.. а в сільраді з дев"ятки зробили нуль...То і маєш двадцяте. Так?.. - звернулася уже до дитини, котра притихла поміж цієї бесіди і тільки кліпала широко відкриваючи сумні очі. Мама знервована, розгнівана, ніби дитина неабияк провинилася, дзвінким нетерплячим голосом проказала: - Не мороч голови, роби,.. що ти там робиш, та й... мовчи вже!
З тих пір і по сьогодні дівчина не хотіла навіть згадувати про свій день народження. Але зараз вона уже доросла і самостійна, бо дитинство закінчилось тим же літом в далекому 1973, коли померла найрідніша людина, бабця Марія.
В травні починається новий рік її життя. Що він принесе з собою? Хоч би крапелиночку щастя...
Далі буде....
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657001
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.04.2016
автор: Корніївна