Якось потрібно навчитися
бути щасливим.
бути щасливим
не лише черговою посмішкою
беззастережно довірливо вірити
що буду щасливим
і буду довірливим.
Мати сміливість поглянути в очі
не будь які очі а ті що печуть
і прямо сказати Простіть мені ОЧІ
я не можу бути з вами отут.
де я буду немає на це відвертості
лише лихої набутої впертості
переповнена посмішка іронією
моя довірливість перебуває в агонії.
Якось потрібно навчитися
говорити правду.
будь яку правду
не лише ту яку хочуть почути.
а ту яку прагнуть забути
і бути щасливим
забувши.
Мати сміливість сказати у очі
не будь які очі а ті що печуть
і прямо сказати Брешете ОЧІ
я не можу слухати брехні отут.
де не тільки я не знаю відвертості
ай надмір вашої впертості
і лютого гонору вашого
що мене перетворює в кращого
лише на словах.
Якось потрібно навчитися жити
не те що багато чи радісно
а жити у розумінні жити
а не заливати сльозами кімнату.
і не блукати просторами нету
шукаючи теги # бути щасливим
а бути просто щасливим в однокімнатті.
Мати сміливість сказати собі у очі
не будь які очі а ті що печуть
і прямо сказати Щасливий я ОЧІ
я не хочу втратити щастя отут.
де не має не те що впертості
де і сам я ніби крадій
свого щастя у відвертості
свого щастя у брехні.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657005
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.04.2016
автор: Андрій Толіч