БЕРЕЗНЕВА ЕЛЕГІЯ

Найперші  невдалі  ще  кроки  весни,  ви  так  схожі
З  останніми  кроками,  котрими  зіграна  осінь
Ступала  на  стежку  зими  —  мов  крізь  дзеркало  льоду
Минулих  морозних  осмут  упізнав  свою  вроду
Розгублений  березень  в  привидах  снів  листопаду.  
У  савані  плісняви  згуків  минулих  опалих
Земля  ще  окута  тим  сном,  видається  що  вічним.
Та  в  надрах  обмерзлої  сповіді  серце  вже  лічить
Останні  слова  каяття  —  чи  ще  довго  їм  тліти:
Вже  гасло  надії  —  горіти,  горіти,  горіти!  —  
Проносить  піднесена  лагідь  південного  вітру
Крізь  плетене  чорним  мереживом  віття.
Бо  вже,  щоб  у  мандрах  безмежних  струмків  розчинитись,
Дійшла  досконала  відталої  краплі  сферичність
До  спаду  в  прощання  з  піддашшям  висот  батьківщини
Своєї  бурульки  (розлука  знов  матері  й  сина).
Отак  би  пірнути  у  затишні  сни  потойбіччя  —  
І  хай  тільки  зблиском  заграви  цей  вечір  засвідчить,
Що  й  ти  колись  був  тут,  і  в  сутіні  млів  у  стражданні.
О,  мачухо  зла,  батьківщино  надії  нездарна,
Це  ж  ти  нас  підкинула  світу  цьому  до  порога
Вклякати  в  підніжжях  оглухлих  богів  невідомих
В  благанні  якогось  незнаного  щастя  й  любові  —  
На  волю  лети  ж  самоти  нескінченної  сповідь...    

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657135
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 04.04.2016
автор: Пересічанський