Розсунула тихо фіранки уранці-
ні сонця, ні місяця, ані душі,
одне лиш повітря пливе у мовчанці
і лиють холодні у вікнах дощі.
Впираюся носом в холодне вікно,
шукаючи сну, я заплющую очі,
туманом із вуст вкриваю я скло,
і дякую небу за пріснії ночі.
Воно безнадійно пливе угорі,
і плавають зорі в туманах,
в очах моїх темрява, а ліхтарі
освітлюють сенс у романах,
Які я читала, але призабула,
бо пишуть нудоту, де тільки коханці,
а я вірю в те, що у мене було,
а саме фіранки й повітря в мовчанці
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657266
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.04.2016
автор: Д у РМ (ан)