Я так заплуталась... Я так заплуталась, Боже...
В світі цьому. Чорний він, а чи білий? Не знаю...
І нарікати на когось не гоже, не гоже.
Море придумала й, з відчаю, в нього пірнаю.
В водах мутних вже не бачу ні світла, ні дна.
Крикнути хочу! Та ти, знаю я, не почуєш.
Що море темне, напевне, моя лиш вина.
Як я тону... сподіваюсь, колись ти відчуєш.
Що то печаль? Може просто фантом,чи міраж?
Скинути б це! Наче тінь, мов вуаль із обличчя.
Давить на груди питань сіро-чорний вантаж,
Моє життя - напів-світло, напів-потойбіччя.
Я - твоє все: твоє серце, душа твоя, тіло.
Та чи потрібна тобі? Завдаю запитання.
Ти - моє все! Нагадати тобі це хотіла.
Ти - це мій кисень. І відчай мій, й моє кохання.
2015р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657274
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.04.2016
автор: Богданочка