Збулися людські нічнії кошмари,
Що нишком у хаті тихо сховались;
Пострілів звуки, порохові хмари,
Своїм що було, навіки пропало;
Узи родинні навік розірвались
Тож радуймось злої волі планети,
Стаждання триватимуть знову і знов;
Жадатимуть бою сталеві багнети,
Поллється рідна, козацькая кров.
І хто в цьому винен? На кому лежить
Злочину тяжкого чорне клеймо?
В народі окропом чому не кипить
Гнів, бо знов на людях зв'явилось ярмо.
А молоді силу золоту молодую,
що з'єднала б воєдино два береги;
Згубили в огні, і не подарує
Тим, хто тепер військом керує
Відчайдухів десяток, що вижить змогли.
Прийдуть увісні до керманича душі,
За життя що у пеклі побувати змогли;
В очі заглянуть і з місця не зрушать,
Не вдарять, не вб'ють, не задушать,
Запитають водночас: "За що полягли?"
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657350
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 05.04.2016
автор: Святослав Осінній