Я ненавиджу тих жахливих монстрів,
Що живуть десь у моєму шлунку.
Ніби вибухають соті струнних оркестрів ,
Наче напилась смертельного трунку.
Ті огидні тварини не знають жалю.
Своїми крильми вспорюють нутрощі .
Про їхню смерть я що ночі молю,
Але вони не кидають ті ласощі
Комусь, вони дарують лиш радість,
Комусь ,смертельну але неземну насолоду .
Мої ж ламають і ребра і гордість,
Ніби у спеку за шиворіт насипали льоду
У всіх є власна наркотична залежність .
Алкоголь чи трава, насолода чи біль .
Я ніби в "зав'язці", а вони моя протилежність
Смерть метеликів, це ідея та ціль
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657391
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.04.2016
автор: Air