«Мені вже півста п’ять минало, . . я - пас!. . » (Тарас Шевченко «Мені тринадцятий минало…»)
«Мені вже півста п’ять минало,.. я - пас!..» (Тарас Шевченко «Мені тринадцятий минало…»)
«Бридня!.. А й досі, як згадаю,
То серце плаче та болить,
Чому Господь не дав дожить
Малого віку у тім раю.
Умер би, орючи на ниві,
Нічого б на світі не знав.
Не був би в світі юродивим.
Людей і [Бога> не прокляв!» (Тарас Шевченко)
Мені вже півста п’ять минало,
Я - пас!.. не граю в преферанс…
Потроху… виросло єба… (вибачаюсь)… п’ю гоілку з салом…
Бо я мужик!... не підо… (вибачаюсь)…Я – просто класс!
А … під… (вибачаюсь) … «лідер» - той в сусідній хаті,
Така одна на все село…
Дизайн неї є… пиз… (вибачаюсь).. уматний!
Хоча хазяїн – і… ху… (вибачаюсь)… тріпло!
По контуру там .. оху… (вибачаюсь)… охорона,
По рації весь день … пиз.. (вибачаюсь)… триндять!
Туди таким, як ми – не мона!
… Таких, як ми… їм поє…- не допускать!
Хоч там живе … ху… (вибачаюсь)… слуга народу!
Він, так би мовити… наш хє… наш раб!..
Але узяв той … під… (вибачаюсь)… клоун моду,
Та потихеньку хап, тай … хап!
Він … спиз… (вибачаюсь)… «зекономить» копійчину…
І … піда… (вибачаюсь)… мільонером вже стає!
І ота … (вибачаюсь за майбутнє)… жирная скотина
Життя в селі нам не дає!
То дитсадки … почав він пиз… (вибачаюсь)…приватизує,
Недавно … він бля… (вибачаюсь)… озеро купив!
Народ в країні ж, як працює!
… А він … напи… (вибачаюсь)… один те … заробив!
Солодощі він полюбляє…
Не курить … падл… (вибачаюсь)… молодЕць,.. й не п’є…
Все… об’єб… (вибачаюсь)… кров’ю бідний заробляє,
… А як же любить він … бля… (вибачаюсь)… УЄ!..
Вірш Кобзаря знов став в пригоді…
… Але вже на сьогодні … годі!
Спитаєте мене: «Навіщо?
… Шо то за … під… (вибачаюсь)… видатне … ху… (виачаюсь двічі)… мурло?...?...?
«… Мені тринадцятий минало,
Я пас ягнята за селом…»
ТА ЯК ЖЕ Ж ГАРНО ТЕ БУЛО!
*****
Тарас Шевченко «Мені тринадцятий минало…»
Мені тринадцятий минало.
Я пас ягнята за селом.
Чи то так сонечко сіяло,
Чи так мені чого було?
Мені так любо, любо стало,
Неначе в Бога......
Уже прокликали до паю,
А я собі у бур’яні
Молюся Богу... І не знаю,
Чого маленькому мені
Тойді так приязно молилось,
Чого так весело було.
Господнє небо, і село,
Ягня, здається, веселилось!
І сонце гріло, не пекло!
Та недовго сонце гріло,
Недовго молилось...
Запекло, почервоніло
І рай запалило.
Мов прокинувся, дивлюся:
Село почорніло,
Боже небо голубеє
І те помарніло.
Поглянув я на ягнята —
Не мої ягнята!
Обернувся я на хати —
Нема в мене хати!
Не дав мені Бог нічого!..
І хлинули сльози,
Тяжкі сльози!.. А дівчина
При самій дорозі
Недалеко коло мене
Плоскінь вибирала,
Та й почула, що я плачу.
Прийшла, привітала,
Утирала мої сльози
І поцілувала...
Неначе сонце засіяло,
Неначе все на світі стало
Моє... лани, гаї, сади!..
І ми, жартуючи, погнали
Чужі ягнята до води.
Бридня!.. А й досі, як згадаю,
То серце плаче та болить,
Чому Господь не дав дожить
Малого віку у тім раю.
Умер би, орючи на ниві,
Нічого б на світі не знав.
Не був би в світі юродивим.
Людей і [Бога> не прокляв!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657399
Рубрика: Літературна пародія
дата надходження 05.04.2016
автор: Володимир Туленко