Прилипла жуйкою до ран моїх війна,
І тягнеться – ніяк не відліпити,
Хтось безпорадність користає спритно
У тому, певно, лиш моя вина,
Бо замість дій рішучих гумою жую
Слова даремні, більше в них влипаю,
Та не шукаю методів для краю,
Павуча зграя сутність п’є мою.
Спустошать націю - залишиться земля,
Яка без духу – кожному у пору,
Та з давніх пір росла у непокорі,
Не здамся забаганкам більш кремля.
Кочівники стоптали в порох кіньми степ,
На терикони випустили змія,
Я скинути той гніт весь час волію,
Та знов влипаю у капкан халеп.
Порадники, добродії, ділки…
Як вирватися з їхньої руки?..
ЛД
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657481
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.04.2016
автор: Оксана Дністран