Після тяжкої безсонної ночі в дорозі та емоційно і фізично перенасиченого дня в Єрусалимі та Віфлеємі, зовсім знесилені вирушаємо до Назарету. Там ми маємо ночувати.
Прощаємося з нашим неповторним гідом – кандидатом історичних наук, колишньою співробітницею Ермітажу, яка вже 17 років живе і працює в Ізраїлі. Тактовна, ерудована, про таких кажуть – «ходяча енциклопедія». Побачивши нашу щиру зацікавленість, вона не пропускала жодного історичного місця чи будівлі, збагачуючи нас цікавою інформацією.
Залишаємось з водієм, який не знає жодної мови, окрім арабської. Тож їдемо мовчки: спимо чи, проснувшись, споглядаємо яскраві гірлянди вогнів. Як потім з'ясувалося, то були іорданські міста і села.
Пізно вночі добираємось до готелю й... провалюємось в сон. І лише вранці, коли за нами приїхав інший вже гід, взнаємо, що ось тепер ми їхатимемо до Назарету, а ночували ми в Тверії, що на Галілейському морі.
Який жаль! Хоч би руки вмочили в морі Ісуса! Та нас заспокоїли: це буде.
Дорога Тверія-Назарет... Що то значить – мініатюрна країна! На кожному кроці – історичні місця. Їдемо через Кану Галілейську, бачимо храми на тих місцях, де Ісус творив свої чуда перетворення води в вино і зцілення словом. Згодом споглядаємо здалеку гору Фавор, де сталося друге Преображення Господнє... Кожен занурюється в свої думи, згадуючи описи цих подій в Біблії. Згадуємо... і не віримо собі, що ми доторкаємось поглядом цих місць.
І ось, нарешті, Назарет...
(Далі буде...) 6.04.2016 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657581
Рубрика: Нарис
дата надходження 06.04.2016
автор: Світлана Моренець