Завжди у тата посмішкою - літо,
А губи колір вишні зберегли.
Лиш сивину не знає де подіти,
Яку роки при старості дали.
Дивлюсь на себе - бачу свого тата,
Бо вже й мене покрила сивина.
І кожен спомин – це для мене свято,
І кожен спомин - душу поглина.
Літа біжать галопом, рік за роком,
Батьківська школа у моїй душі.
Як пам’ять десь відлине ненароком,
То замість сонця, падають дощі.
Свята людина, мозолисті руки,
Людське тепло, що линуло з грудей.
Він пережив всі негаразди й муки,
Він мій Татусь, Він справжній Прометей.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657631
Рубрика: Присвячення
дата надходження 06.04.2016
автор: Віталій Назарук