Та перина м"яка, як стерня
І холодна - довічності скрута.
Моя згадка у пам"яті путах:
Проростає без сонця зерня.
Лишень ніч, не розкрилена ніч,
У обійстя дарунком упала.
Сповивала серця, сповивала,
Наче мачуха - голови з пліч.
Хай собі, розлютилась, пробач,
Невимовно жорстокі уроки -
Попід долею мостяться кроки,
Квилить птахом пораненим плач
І подушка наскрізь...чи вода?
Видно дощ заливає щоночі,
Дах і стіни...то - примхи жіночі -
Щось наснилось - ото вже біда!
Тільки льодом до ранку взялось -
В кригу серце, як в панцир закуте
Невеличке гаряче, забуте,
Наче б"ється ще? слухаю,ось...
06.04.2016
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657855
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.04.2016
автор: Ліна Ланська