Стоїть будинок одинокий
і люди тут вже не живуть.
Помер в нім хлопець сіроокий
не керував він свою лють.
Жив він сам, не жив в суспільстві
не терпів його ніхто.
Дім стояв цей поза містом
туди їздив на авто.
А як їхав, все кричав
на усіх в дорозі.
І тварин не помічав
повертав на розі.
Лють свою не керував,
не боровся з нею.
Він її не помічав,
думав що так треба.
Так і жив цей хлопець в лісі,
рідко в місто приїжджав.
Поклонявся одній книзі,
жертви богу він давав.
Бог цей звався Сатаною,
істинний путь йому вказав.
Душа було його лихою,
жертви лиш він пожирав.
А взамін йому давав
гроші,правду і любов.
Та лише на 10 років,
клятву цю він зберігав
А як строк отой пройде,
забере отую душу,
І ніколи більш не вийде
в зелену он ту пущу.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657962
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.04.2016
автор: QQP