***
Коли згасає вуличний ліхтар,
оливу доливає - жовте світло,
а ранок свіжий вибрався на старт,-
свої ховаю я відьмацькі мітли.
Я ними бавилася всю коротку ніч:
літала понад містом ошаліло.
Мітла - це річ, а не якийсь там кітч,
а жінка на мітлі - граційна тілом!
Летиш собі і думаєш про все.
Про те, що скоро літо і відпустка.
Що час летить. Летить! А не повзе.
І поспіх цей вимотує до пустки.
А ще я заглядалася на птиць.
Я їх не бачила, та вгадувала гнізда.
Я так за них боялася, щоб ниць
вони не впали на шляхи, де їздять.
Та ось і прокидаються птахи,
запурхали мелодії весняно...
Ховаю мітли, як свої страхи.
Вмикаю чайник: все іде за планом.
квітень 2016
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=657991
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.04.2016
автор: Надія Позняк