О шляк би трафив цю турецьку каву!
Навколо після неї –все не так.
В очах горить неспокою заграва,
скрізь —золото, смарагд, червоний мак.
Яскравий світ зухвало нахабніє,
немов дитя, бешкетне і пусте,
і задерикуватість моя змієм
повітряним строкатиться й росте.
Сновид довкола хочеться чіпати,
життя усіх поставити на «старт»,
зібрать, розцілувати, об’єднати,
струсити сміхом на невдалий жарт.
Сто бісиків клопочуться тобою,
як вправні самовіддані пажі,
і заростають буйною травою
обачності пристойні рубежі.
Все. Досить. За які такі дарунки
світ смаженими зернами пропах?
Час розірвати з кавою стосунки
І чай вживати. Бажано «декаф».
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=658041
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.04.2016
автор: Вікторія Т.