«∞»

Найкращі  йдуть  найпершими,
Говорять  так  завжди.
Найталановитіші,  довершені;
Ті,  хто,  здавалось,  тільки  і  жили...

І  так  світили  іншим  своїм  полум'ям,
Що,  навіть  горячи,  не  обпікали,  а  гріли  долоні  їм.
Що  сяяли,  незважаючи  на  сірість  хмар  навколишніх,
У  них,  здавалось,  вигравала  вічна  молодість...

І  ще  вони  творили  наземні  небеса.
Душа,  неначе,  зіткана  з  геніальної  матерії!
Найпершими  пішли,  за  ними  плаче  вся  краса,  
За  ними  плачуть  всі  життєві  прерії.

Вони  й  на  сцену  завжди  рвались  першими  
Під  шквал  із  оплесків  поміж  рядів.  
І  дійсно  жили  там,  доки  інші  марафетяться  –
Феніксам  не  потрібний  грим  орлів…

Життя  театром  можна  називати,  
От  тільки  сцена  місце  не  для  кожного.
Комусь  судилось  все  життя  аплодувати,  
Щоб  інші  поклонились  та  пішли,  коли  в  залі  всі  стривожено  

Затамувавши  подих,  крикнули:  «На  біс!»,-  
Провівши  поглядом  артиста.
А  він  пішов,  тепер  у  залу  очі  повні  сліз,  
Бо  з  ним  пішла  епоха,  гра,  життя  і  правда  чиста!  

Таланти  йдуть,  найкращі  люди.
І  їх  уже  не  викличеш  «на  біс».
Як  шкода...  Та  як  завжди  було  то  так  воно  і  буде-  
Усі  зустрінуться  за  межами  куліс!

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=658081
Рубрика: Присвячення
дата надходження 08.04.2016
автор: Alex Storozhuk