Після обіду, коли Олег зібрався іти на пляж, небо захмарилось, здійнявся холодний вітер, море потемніло і закрапав дрібний дощик. Сподіваючись, що це ненадовго (під час оксамитового сезону на Південному березі Криму погода псується не довше, ніж на годину-дві - зранку чи після обіду) і, згадавши про незабутні враження від пішохідних екскурсій по заповіднику Кара-Даг, придбав білет на прогулянку катером, аби цього разу помилуватись неймовірною красою гір з боку моря.
Щойно катер вийшов у море, хмари розійшлись і знову засяяло сонце. Невдовзі поблизу закружляли дельфіни. Пасажири кинулись їх фотографувати.
Олег зручно розташувався на задній лавочці корми, милуючись величними картинами базальтових скель прадавнього вулкану, який виринув з морської глибини 160 мільйонів років тому.
Знизу по східцях піднялись хлопець з дівчиною і сіли на лавочки по боках.
За якийсь час знову зібрались хмари і почало накрапати. Ховаючись від дощу, парубок зійшов униз, полишивши юнку на самоті.
Раптовий порив вітру закотив поділ її плаття, оголивши засмаглі стрункі ноги, але дівчина не звернула на це уваги, захоплена спогляданням незвичного пейзажу, а її коліна ненароком злегка віддалились одне від одного, коли вона озирнулась, проводжаючи поглядом Золоті Ворота.
Раптом серце у Олега забилось частіше, оскільки в результаті легенького руху дівчини йому стало помітно у глибині між її ніжками темний трикутник, цнотливо прикритий чорним мереживом трусиків. Він озирнувся, аби пересвідчитись, чи ще комусь із пасажирів не кинулась в очі ця пікантна подробиця, але, як виявилось, усі інші пересіли на бічні лавочки, аби краще роздивитись вулканічні пейзажі, до яких сам Олег вже втратив будь-який інтерес. Вагаючись, на хвильку замислився, чи пейзаж, відкритий дівчиною перед його очима, мимовільний, чи навмисний, тобто є своєрідним запрошенням до знайомства з боку розкутої дівчини, і щойно зібрався пересісти до неї ближче, аби спробувати зав'язати невимушену бесіду, як повернувся хлопець, з яким вона піднялась на палубу, і покликав її униз.
Дощ перейшов у зливу. Почався шторм. Усім, хто ще залишався на палубі, довелось теж зійти униз.
У холі Олег відразу помітив знайому незнайомку, котра самотньо сиділа у першому ряду крісел перед великим екраном телевізора, де крутили якийсь музичний кліп. Її супутник на високому стільці біля бару пив через соломинку брунатний коктейль, пильно дивлячись на красуню. У Олега майнуло відчуття, ніби між парубком та дівчиною щойно пробігла величезна чорна кішка.
Зрештою прогулянковий катер причалив до пристані і пасажири вийшли на набережну.
Олега здивувало і потішило неймовірне море квітів на клумбах біля невеликих ресторанів та кафе, з яких лунала різноманітна легка музика.
Наступного ранку на небі не було жодної хмаринки, і Олег, навіть не поснідавши, поспішив на пляж, який був досить далеченько, а дорога до нього - стомливою, зате вода біля узбережжя - прозора і чиста, на відміну від міського пляжу, та й берег вкритий піском, а не галькою. Сонце припікало все сильніше і, дійшовши нарешті до пляжу, Олег швиденько скинув шорти і з насолодою пірнув у морські хвилі.
З приємною знемогою вийшовши з води, побачив щойно відчинене кафе, де офіціанти вже порозставляли пластикові столики під тентами та крісла. Повільно крокуючи по лінії прибою до нього, зауважив, як здалеку, ледь усміхаючись, у його сторону позирає неймовірна красуня із тілом, вкритим рівномірною засмагою темно-шоколадного кольору. Її ідеальні форми нагадували статую античної богині.
Олег зупинився, не в силі відірвати погляду від незвичайної краси.
Зовсім не соромлячись, дівчина встала і попрямувала до моря, звабливо вигинаючись при ході.
Цікаво, вона справді усміхалась, позираючи на нього, чи це йому тільки здалось? Можливо, він не впізнав якусь зі своїх знайомих? Злегка вагаючись, Олег звернув у її сторону, аби переконатись у правильності здогадів, аж раптом поряд з нею виросла фігура засмаглого атлета, що роззирався на всі боки і ненадовго затримав погляд, спрямований у бік Олега.
Відмовившись поки що від свого наміру, Олег зайшов у кафе, де замовив і з апетитом проковтнув кілька мініатюрних канапок, випив склянку холодного соку і повернувся на пляж.
І знову його увагу привернула вже знайома парочка, що пірнала у хвилях навпроти нього - шоколадна красуня з атлетичним супутником. Стоячи по пояс у воді, той час від часу підставляв складені долоні, на які вона ставала у повен зріст, а тоді підкидав її високо вгору. З веселим сміхом, зробивши пірует, дівчина пірнала у морську глибину.
Олег знову помітив швидкий погляд у свій бік та звабну усмішку на устах красуні.
І вже після цілоденного відпочинку на пляжі, коли він крокував стомлено додому, йому сяйнув раптовий здогад: юна богиня на пляжі і дівчина, котра сиділа на палубі збоку від нього - одна і та ж особа!
Просто він, на відміну від неї, її не впізнав.
Адже на теплоході вона була одягнута у легеньке платтячко, а на пляжі - лиш у засмагу.
Можливо, саме ця деталь й слугуватиме йому згодом єдиним виправданням - пляж, на якому він відпочивав тоді, був організований ще на початку минулого століття у Коктебелі художником Максимиліаном Волошиним.
05.07.2012
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=658097
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.04.2016
автор: Le Magnifique