КАЗАЛА.
Казала, що я тебе вигадав.
Як знати тобі, світосяйна,
Що в мріях своїх у снах- видивах,
Не бачилась казка і тайна.
Казала, що швидко забудуться
Всі клятви у вірності серця.
Вже роки над нами гуртуються,
А ти наймиліша, як вперше.
Казала, мине наша молодість,
Все зморшками буде порито,
І я, повсякденністю зморений,
Не буду на тебе дивитись.
Життя мене гонить дорогами.
Коли ж повертаюсь додому,
В долоні беру твою голову,
Аби не дістались нікому,
Ці очі, що в радість заплакали,
Вуста, що як в юності, - хочу.
І зморшки, турботами кладені,
Для мене всього найдорожчі!
Одне мене б’є в сиву голову:
Втрачаємо разом здоров’я.
А ще б так хотілось, як в молодість
Відчути життя повнокров’я.
Повік би не знатись з аптеками,
А з лікарем тільки вітатись…
На жаль, без пігулок ледь хекаю
За них мушу все віддавати.
А лікар – той завжди привітливий:
Напише депешу – дай Боже!
Чи стану від цього усміхненим,
Аптекарям – точно поможе!
Казала, вродливою,ніжною,
З косою на грудях високих,
Що я тебе вигадав німфою,
Хоч з янголів ти, сяйнооких.
7 квітня 2016 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=658112
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.04.2016
автор: dovgiy