Міста і села теж, як люди,-
і виникають, і ростуть.
І часом стискуються груди,
коли зникають, ніби мруть...
Одне сіяє молодисто,
цвіте в промінні веснянім.
Стає велике й важне місто,
красиве і відоме всім.
А інше скніє, виживає,
кінці з кінцями ледь зведе,
й занепадає, теж буває,
стає і бідне, і пусте.
Ще інше, біди подолавши,
до сонця тягнеться, як цвіт.
І оновляється, як завше,
і вже стоїть на повний зріст.
Містечко в злиднях потопає,
стає запущене й слабке.
До Бога руки простягає
і допомоги завжди жде.
Найбільше ж села в нас страждають,
по документах ще живуть.
А потім все-таки зникають,
як люди падають і мруть.
Було й моє село величне,
і людно в ньому теж було,
і чепурне, до праці звичне,
сьогодні кажуть: "Відцвіло!"
Отож, кажу я правду людям:
-Міста і села, як народ,
як у людей болить в їх грудях,
від різних й грізних перешкод.
А перешкод в них вистачає,-
один за одним знов удар.
Пан олігарх там бізнес має,
лишає стовпища, як з хмар.
А ще зростають кладовища,-
і від селян, і від села.
І як у небі хмаровища,
село сповзає і щеза...
Чи там, "вгорі" уже забули,
відому істину просту.
Що Україна жити буде,
як не допустить смерть селу.
Важка сьогодні в селян доля,
працювать вміють на землі.
Та придавилась їхня воля,
і загубилася в імлі.
Отак і скніють тепер всюди:
містечка, села, хутори.
Хоч і не швидко так, як люди,
та все ж зникають і вони.
Вирішить треба ці проблеми,
щоб і непізно це було,
Не виникало щоб дилеми,
село буяло і цвіло!..
Нехай країна розквітає,
хмари війни хай відійдуть.
Село і місто осяває
всепереможний творчий труд!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=658316
Рубрика: Лирика любви
дата надходження 09.04.2016
автор: геометрія