Циферблат показує третю годину темряви.
Ні місяць, ні зорі вже не дарують захвату.
Ти, як не дивно, тримаєшся досить впевнено,
Хоча й не керуєшся тими дорожніми знаками.
Чомусь зачинила всі вікна на ґрати.
Кинула всіх, хто був поряд, в провалля.
Тепер вже ніхто не завадить мовчати.
Коли ж це ти стала настільки безжальна?
Про тебе, як знаєш, віршів ніхто не напише,
Навіщо ж тоді їх так часто чекаєш?
Півроку і місяць вважаєш себе розумніше,
І тричі на рік божевілля долаєш.
Кажуть, на весну йде люте загострення
Усіх відчуттів, що ховала під светрами.
Натомісь отримаєш повне спустошення,
Крім цього, поєднане з вбитими нервами.
Дівчинка. З емоційною майже комою.
Та, що не вірить уже в чудеса.
Знай, що з цією моральною втомою
Побореться тільки сімнадцята твоя весна.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=658396
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.04.2016
автор: Рижа*