Воліла б тебе не любити...
Нема на те сил. Нема!
Хотіла тебе би надпити...
Безвільна - сягаю дна.
Чом мучусь я знову днями,
сп"яніла, мов од вина?
Дурманить любов ночами
очима, що в них - весна.
Навіщо вода у дзбанку
джерельна і крижана?
Ти глянеш лиш, мій коханку, -
окропом стає вона.
Для чого вплітати маки
волоссю? Один усміх -
цвіту, як на сонці злаки.
(Рум"янець на щоки зліг.)
Чи треба квітчатись полю?
Й так вітер знов обійме.
Нарядна стрічаю долю...
Ану ж - він не підійде!
То зблідну, то червонію...
То відчай, то хмільний рай.
У муках кохання млію...
Вже душу скоріш виймай!
Воліла б тебе не любити...
Нема ж на те сил! Нема.
Хотіла тебе я надпити....
Невільна - сягаю дна.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=658411
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.04.2016
автор: Мар’я Гафінець