час минає
й слова тяготіють
випаровуються
разом з краплями дощу
з вкрапленням залишків кисню
ти тяготієш
спустошенністю позачасовою
миттєвостями заплетеними
в артеріях
у червоності
глибин твого тіла
твоєї любові
всесвіту
такий ось собі кологообіг
потрібності важливішого
з втратою до приреченності
причетності непотрібного
і лишаєшся собі
тиха ти
з розгубленим поглядом
посмішкою відкритості
надією
на
потрібність
кисневими крововтечами
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=658491
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.04.2016
автор: мелодія сонця