Без вороття і без упину,
Чекаю знов удару в спину,
Душа розб'ється на шматки,
А склеювати її будеш ти.
Ми все забули,попрощались,
Всі таємниці,геть усе,
Та навіть те,як в дружбі клялись,
Говорять,час залікує і все з вітром однесе.
Я дуже рада,що тебе забула!
Хотіла б ,щоб ти зникнув назавжди,
У спогадах своїх потонула,
Не забудь,мою душу назавжди забери.
Чомусь не плачеться.Чому?
Напевно,сліз уже не має.
Давай закінчимо війну.
Бо що посієш-то й пожинаєш.
Якщо уже на те пішло,
Якщо ти хочеш мене вбити,
Я віддаю своє крило,
Тепер усе роби ,що захотів робити.
Я просто здамся.
Більше не буду боронитись.
І не кричи мені "Отямся!"
Бо коли почну вбивати,
Боюсь,що не зможу зупинитись.
Вбиваючи мене,вбивай швиденько,більш не муч,
Щоб не пручалась,не кричала.
Ми все руйнуєм власноруч.
І потихеньку,все стихало..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=658585
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.04.2016
автор: Просто Віка