Намалюй мені ніч…
Микола Петренко
Намалюй мені ніч
без зірок – обіцянок любові,
без набридлих облич,
тільки сни – золотаво-бузкові…
В синіх водах ріки
відбивається темінь небесна,
потопають гріхи,
я ж лишаюсь, тонка, безтілесна,
серед ніжних сестер –
зеленаво-прозорих русалок.
Ліловіє Дністер
пелюстками духмяних фіалок…
Простелив молодик
до крайнеба по чистому плесу
золотистий хідник
і веде мене, наче принцесу.
Зупинити б цю мить,
стерти пам’ять! Якби ж то можливо…
Нитка долі бринить
і сплітається з іншими криво…
Ти себе змалював
поруч, в сяйві нічного світила,
і за руку тримав,
і ладнав мені янгольські крила…
Дивовижний політ
в освіжаючих струменях вітру!
Ми з тобою – весь світ!..
Ти малюй. А я все потім витру…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=658612
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.04.2016
автор: Маргарита Шеверногая (Каменева)