Я буду вірити в людей навіть тоді, коли в мене кидатимуть каміння за те, що віддала останній шматок хліба. Люди перенесли забагато болю, смутку, розчарувань. Люди перестали вірити в диво.
Всесвіт красивий настільки, скільки можуть набрати фарб твої думки.
Якщо ти не носиш в собі сонце, то бачиш інших темними. Неможливо крізь темряву бачити красу душі інших.
Потрібно змиритися з тим, що змінити неможливо. Але ти ставиш інколи свій вирок. Можливо, тільки тому, що проходиш тисячу кроків. А ще один зробити просто ліньки.Можливо-байдужість просто прикриває все великою долонею? І гарні цитати і виправдання прикривають все так гарно, ніби білі фіранки нові і старі вікна.
Всесвіт - це ти. Твої думки, погляд, сміх, аналіз, сльози і обійми. Світ був би зовсім інакшим, якби хоч одна душа, котра має прийти в цей світ, залишилась десь блукати між іншими світами. Одна душа-це цілий світ.
Поезія-це не правильно вибудовані слова і речення без помилок. Поезія-це фарби душі, котрі не мають жодного пояснення.
Земля зникне тоді, коли зникне любов. Доки буде любов-житиме і земля.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=658652
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.04.2016
автор: Відочка Вансель